Сутінки
Ти вчив мене дивитись трошки байдуже і зверхньо на інших. У темпі вальсів вчив мене грації рухів. Ти надавав вишуканості і блиску кожному дню, що проходив у нашій компанії, й спливав у мріях італійських скрипок, золота і кришталю...
Ти тривав так довго, як міг, притримуючи ніжно за руку і обіймаючи мої плечі шовковими простирадлами, обгортаючи мій стан у найдорожчі французькі мережива. Ти напував мою спраглу виснажену душу солодким вином, і лише перлини-зірки на темно-синьому шовку солоної морської безодні підкреслять твої сутінки.
21-09-2010
м.Київ
Збірка «Білий дощ». — Запоріжжя, ВУТ «Просвіта» ім.Т.Г.Шевченка, Запорізьке обласне об’єднання, 2011. — 48с. Авторські права захищені.
Калинове небо
Калинове небо заквітчане у осінніх хмарах, похмуре, як твоя печаль, невиліковна за коханням загубленим у сніжинках, срібній кризі, холодне, як моя застигаюча душа, яку ти так довго відвойовував у інших, як ненаписані листи тобою, колись у молодості.
Рожева солодкувата закоханість у мрію... А вона – надзвичайно божественна – споглядає ідеальним поглядом на тебе зверхньо і якось байдуже...
Невимовний сум огортає у такі хвилини, коли стукають чиїсь крижані підбори,
гостро розрізаючи тишу металевим цоканням по невибагливій кам’яній бруківці твоїх лабіринтів... Хтось заблукав у тобі, чи не так?!
А мені... мені залишилось споглядати на свіжі хвилини застиглого щастя, трохи підмерзлого і до болю живого, що відтає на моїх долонях, мокро плачучи, пускаючи кислий сік... Калинова кров...
Обіймаю старе дерево, що простягло свої покручені пальці, наче заклякло у молитві до невблаганних небес... Не забувати про найдорожчих...
Калинове тіло, трошки пошкарубле, тендітно граційне, пафосно гротескне, як моя заклякла душа...
- Обіцяю, не забуду, нічого не забуду... Це навіки вічні!
Калиновий дощ, серед вітряків, степової свободи, під палаючим небом очищує
мене, повертаючи до життя, прив’язуючи міцніше до тих, кого розкидала доля своїми «жартиками» у найвіддаленіші куточки мого серця...
27-10-2010
м. Київ
Збірка «Білий дощ». — Запоріжжя, ВУТ «Просвіта» ім.Т.Г.Шевченка, Запорізьке обласне об’єднання, 2011. — 48с. Авторські права захищені.
Руда
Присвячується А.В. Ахоніній
Вона сиділа навпроти у замріяній невагомості наче з іншого виміру, недосяжного для нас, сірих, приземкуватих і невиразних – тих, що кепкують із іржавим тупуватим сарказмом із самих себе і заздрять яскравим кольорам і неприборканих випадковостей осені, задихаючись у шаблонній однаковості пустих особистостей.
Руда. Кучеряві неслухняні пасма, зелені глибокі очі, грація… «Ідеальна жінка», – сказав би мій знайомий художник-геній, - «Я намалював би Руду Мадонну». Він би закохався з першого погляду у цю ненаграну тендітність. Чорний колір вдало підкреслював виразну жіночність серед метушні та безглуздості, що постійно поспішає кудись. Я завмерла, помітивши світло, яке переповнювало цей тісний простір, воно було як кисень, прозоро-ненав’язливе, таке потрібне і таке невловиме. Змальовуючи його контури, все одно неможливо передати побачене. І не важливо більше нічого, тільки вона, несхожа ні на кого, у невагомості. Руда.
28-10-2010
м. Київ
Збірка «Білий дощ». — Запоріжжя, ВУТ «Просвіта» ім.Т.Г.Шевченка, Запорізьке обласне об’єднання, 2011. — 48с. Авторські права захищені.
Твій джаз...
Присвячено В'ячеславу У.
Увесь цей джаз у поглядах і захопленнях, на жаль, не твоїх.
І день вже відкидає тіні по довше. У митях, що блимають під аромат кави і вина...
Я тримала б тебе за руку...
Я б була не в компанії гордої самотності та легкого літнього вітерцю.
Без тебе саксофон грає так само, але я не чую твоїх "колких" сарказмів, що доводять до божевілля, не чую твоїх смішних історій, не бачу твоїх очей у яких відбивається літнє небо...
Шкода, що ми зустрічаємося тільки для того, щоб провести лірику у фізиці...
Ти мій науковий керівник…
Ти так і не поговорив зі мною, не сказав що хочеш…
Лише дивні статуси твого скайпу примушують мене сумніватися.
Чи ти мене пам’ятаєш, сонечко?! Чи ти ще мене здатен чути.
Я у чорній сукні, твоїй улюбленій, слухаю твою музику…
Згадую тебе тут…
Увесь цей джаз під аромат кави та вина без тебе перетворюється на попіл…
11-06-2015
м.Київ.
М.Арсенальна
АВТОРСЬКА ПРОЗА
