Вкради одну з моїх розбещених думок
Вкради одну з моїх розбещених думок,
Вони ж у відьми як вогонь і лід,
Зроби до мене несміливий перший крок,
І йди за мною, певно, слід у слід.
вкради одну з моїх розбещених ідей,
І заховай її на глибині душі,
Нехай мої слова, блукають між людей,
Як між зірками дивні сни...
Вкради одну з моїх зажурених думок,
І приголуб, як сіре кошеня,
Зроби до мене ще один маленький крок,
я майже вся від подиху до снів твоя...
23-07-2010
Київ
Егоїст
Він егоїст, немає гірших за нього мізантропів,
В поезії потоне не оглядаючись…
І відрікаючись від мене, загадки, він відгадати мої не зміг...
Він мерзотник, яких не бачив світ…
Він янгол - вигнанець і німий світанок.
Він там, де світи зійшли нанівець, на схилі посивілих років...
09-04-2010
м. Київ
Відьмацьке зілля
Поетки, наче відьми, а відьми, як поетки,
Бажання, насолода і неземні гріхи,
Любов їх надихає, і зачарує врода,
Злякає вас страшенно «катання на мітлі»...
Їх сміх неначе диво - забути неможливо!
Яскраві темні очі, полум’яні уста,
І навіть неважливо, як ніжно і звабливо,
Запалює кохання відьмацька ця краса.
5-04-10
м. Бровари
Коли вуста зрікаються вогню
Присвячено В'ячеславу У.
Коли вуста зрікаються вогню,
Коли тебе я згадую, мій милий!
Я цілувала б і стерню, де ми ходили!
Коли у пік найбільших в світі див,
окрилені ми разом,
не знала я, Любов - не виліковна часом...
Коли вуста зрікаються! Й тепер
у сутінках мого тремтіння,
я відчуваю, ти затерп в очікувань склепінні.
Коли тебе я згадую - Зоря
запалює чужу стерню... І серце квилить...
вуста зрікаються вогню!
я згадую...
я згадую й люблю тебе, мій милий!
21-05-2016
м.Бровари
АВТОРСЬКА ПОЕЗІЯ
